Однак американські військові приділяли відносно мало уваги розробці МБР на початку 1950-х років. А Радянський Союз, навпаки, домігся величезних успіхів у створенні потужних ракет. Вони були здатні долати величезні відстані. Успішне випробування ракети R-7, створеної під керівництвом С.П. Корольова в серпні 1957 р. показало всьому світу, що Радянський Союз може виводити супутники на орбит. І все ж запуск «Супутника-1», що відбувся 4 жовтня 1957 року, потряс світ. Після цієї події виникло (помилкове) враження, що США серйозно відстали від СРСР у ключових галузях науки і техніки. А наступні невдачі американських пусків лише зміцнили подібну думку.
Космічна гонка. СРСР попереду
Перший успіх США в космосі припав на січень 1958 року. За допомогою ракети «Юпітер-С» був запущений супутник «Експлорер-1», але саме Радянський Союз продовжував відкривати нові горизонти і встановлювати нові рекорди. З 1958 по 1961 рік СРСР було успішно запущено ще шість супутників на навколоземну орбіту. Вони були набагато більше, ніж перший. СРСР першим відправив зонд до Місяця. І в квітні 1961 року успішно відправив людину в космос. Політ Юрія Гагаріна відбувся за місяць до суборбітального польоту Алана Шепарда. І за 10 місяців до того, як Джон Гленн став першим американцем на навколоземній орбіті.
Відразу після польоту Гагаріна президент Кеннеді захотів з'ясувати, що Сполучені Штати можуть зробити в космосі, щоб відповісти СРСР. Віце-президент Ліндон Джонсон провів опитування серед керівників у НАСА, промисловості та армії. Після аналізу отриманих даних він повідомив Кеннеді, що «докладаючи значних зусиль» Сполучені Штати можуть «перемогти» Совєти, відправивши людину в політ навколо Місяця. Або навіть здійснити висадку людини на Місяці.
У жодної зі сторін до того моменту ще не було ракети, достатньо потужної для такої місії. Тому битва за Місяць була змаганням, в якому США і СРСР стартували в рівних умовах. 25 травня 1961 року, коли Кеннеді оголосив про амбітну мету США - висадку людини на Місяці до кінця десятиліття, загальний час, проведений американцями в космосі, становив лише 15 хвилин!
Але у американців був фон Браун, щоб дістатися до Місяця під його керівництвом була проведена розробка супер-ракети. Вона отримала назву Сатурн-V. А ось розроблювана за радянською місячною програмою гігантська ракета N-1 так і не змогла вийти в космос.
Американці на Місяці
21 липня 1969 року мільйони людей по всьому світу дивилися по телевізору, як два американці вперше ступили на поверхню іншого світу. Сполучені Штати висадили людей на Місяць і благополучно повернули їх. Задум Кеннеді був реалізований і досяг своєї мети.
Космічна гонка була виграна. Але що далі? У Сполучених Штатах Америки багато хто сподівався, що програма Аполлон ознаменує світанок нової ери. У ній люди почнуть інтенсивно освоювати космос. Людина побудує бази на Місяці, і можливо навіть на Марсі. Але підтримка пілотованих польотів на Місяць і за його межі зійшла нанівець. І фокус діяльності людини в космосі змістився на навколоземну орбіту.
У чому ж причина втрати інтересу до інтенсивного освоєння Сонячної системи? Відповідь очевидна і прозаїчна: немає необхідності. Нині Земля цілком задовольняє потреби людства. Польоти на Місяць були лише способом потішити постраждале самолюбство американців. Сотні мільярдів доларів пішли фактично в нікуди.
Відтоді, як Радянський Союз припинив своє існування, у США не залишилося серйозного суперника в космосі. Якби цього не сталося, хто знає, не майорів би зараз на марсіанському вітрі червоний прапор з серпом і молотом...
